Батьки і діти – це любов і сльози,
Це вічне щастя і одвічний біль.
Це – сонце і тепло, сніги й морози,
Мед на вуста й на вічні рани сіль.
Як на троянді – колючки і квіти,
Так і в житті є радість і печаль.
Високі мрії й дуже різні діти…
Чомусь таке трапляється, на жаль.
Всім хочеться все мати в ідеалі,
Причому водночас і без зусиль.
Щоб щастя без труда й печалі
Пливло саме у руки звідусіль.
Та у житті такого не буває
Й запам’ятати треба в чому річ:
Зоря щаслива лиш тоді засяє, якщо трудитись будеш день і ніч.
А діти – це і щастя, і турбота,
Відповідальність і тривога теж.
Без відпочинку й вихідних робота,
Любов така, яка не має меж!
Серед усіх геніальних винаходів людства одне з провідних місць посідає сім'я, родина. Сім'я — найбільша вихователька підростаючих поколінь за всіх часів у всіх народів. Ще І. Карамзін сказав, що «без хороших батьків, немає хорошого виховання, попри всі школи й університети».
Ще наші предки вбачали в сім'ї найважливішу й неодмінну умову життя кожної людини, господарську та моральну основу.
Де злагода в сімействі,
Де мир, а не війна,
Щасливі ті люди,
Блаженна сторона.
(І.П. Котляревський)
Існує легенда. Колись давно спитали у батька такої благословенної сім'ї, як він так гарно зумів виховати аж 12 своїх дітей? «А я ніяк їх не виховував, я робив, а вони коло мене, я жив, а вони коло мене». Як писав В.О. Сухомлинський, «на моральному здоров'ї сім'ї базується педагогічна мудрість школи».
Сім'я покликана народжувати, а також приголубити щирістю материнського серця, зігріти духом родинної злагоди. Вона закладає фундамент вихованості кожної людини, який характеризується особливою міцністю тоді, коли побудований на ґрунті глибоких емоцій любові між батьками та дітьми.
Школа ж вводить дитину у світ грамоти, у царство книг, освіти, культури.
Родина та школа — природні союзники, дві могутні сили виховання. При правильно налагодженій їхній взаємодії батьки виступають помічниками вчителів» а вчителі — помічниками батьків у вихованні дітей та молоді. Добра школа та, яка більше нагадує сім'ю. У свою чергу, порядна сім'я — це та» що у своє життя активно привносить елементи-школи.
Ми, вчителі, взагалі нічого б не досягли, якби не працювали з батьками.
Плідною є робота з тими батьками, які розуміють, що вчитель не просто хоче «нажалітись» на поведінку сина чи доньки, вчителеві просто небайдужа чужа дитина, яка стала рідною. Робота класного керівника не може бути високоефективною, якщо він не підтримуватиме тісного контакту з батьками. І справа не тільки у ремонті класу чи підготовці до якогось родинного свята. Насамперед це щоденна клопітка праця. Росте дитина, змінюється її характер, змінюється і наш підхід до неї.
Для багатьох батьків, дисципліна — це просто слухняність. Поставивши собі мету зробити дитину слухняною, йдете до неї прямолінійно, а іноді навіть у зворотному напрямку. Іншими словами, бажаючи отримати певний результат, ви отримуєте зовсім протилежний.
Батьки наполягають на виконанні своїх вимог. Головний і єдиний аргумент ваш при цьому; «Я так сказав!». Дитина, у свою чергу, бачить, що ніхто не хоче рахуватися з "й власною думкою. Починається боротьба, яка переходить у справжню війну. Хто в ній виграє? Ніхто! Тому що, вигравши слухняність, ви втратите більш важливе •— довіру дитини.
І тому часто від батьків чути одне і те ж запитання: «Що ми повинні робити? Дайте пораду, як себе краще поводити».
Психологи ділять 3 стилі виховання дітей:
· Демократичний (визнається самостійність дітей, дається можливість вибору, вивчається і враховується думка дітей, їхні рішення ухвалюються батьками, рівний – рівному, а дорослий – ти молодший).
· Авторитарний ( контроль дітей у всьому, спроби самостійні відхиляються, батьки все вирішують за дітей, недооцінюють їхні можливості, вимагають беззастережної слухняності, а старший – ти молодший).
· Ліберальний (дитина живе своїм життям, батьки – своїм).
На жаль, шановні батьки, у нас переважає авторитарний стиль у вихованні, ми обмежуємо самостійність дітей, у дечому неправильно їх оцінюємо. Підтвердженням цього є малюнки-асоціації дітей «Я і моя сім’я». Видно, що діти бачать вас і себе в різних образах, і себе вони зображують найменшими.
Авторитарне виховання тягне за собою ряд виховних проблем. Над їхнім висвітленням ми працювали з дітьми.
Послухайте, будь ласка, які проблеми, на думку дітей, впливають на взаємовідносини дітей і батьків.
1. Зайнятість батьків своїми справами (мало часу ви проводите з нами, а нам хочеться більше спілкуватися, виїхати на природу, пограти в шахи, щось обговорити).
2. Проблема відкритості і довіри перед вами (нас часто щось зупиняє і ми не можемо вам щиро відкритися, поділитися своїми думками, які іноді бувають такими поганими, відчуваємо свою провину, острах — допоможіть нам подолати цей бар'єр).
3. Сприйняття своїх дітей молодшими порівняно з нашим реальним віком (наші Інтереси, захоплення, думки і почуття здаються вам дитячими, несерйозними, а ми вже дорослі).
4. Занадто оберігаєте від труднощів, занадто опікаєте. А ми б хотіли вчитися на своєму власному досвіді, на помилках, переборюючи труднощі самотужки і загартовуючись для самостійного життя. Не робіть за нас те, що ми можемо зробити самі.
5. Обмежуєте нашу самостійність (часто ігноруєте, не берете до уваги наші судження, намагаєтесь все вирішувати за нас, а ми вже дорослі діти і хочемо, щоб з нами рахувались).
6. Обмежуєте час у спілкуванні з нами (як часто ми чуємо: «Почекай, я ось це зроблю...», «Нехай завтра,,,», «Кажи бігом, а то нема часу...». А якби ви тільки знали, наскільки важливо для нас виговоритись, бути вислуханими, розуміти, що ви щиро поділяєте наші проблеми. Не економте час на своїх дітях!).
Знову інформація для роздумів. Соціальні психологи стверджують: якщо сім'я зацікавлена у вихованні особистості учня, то сили школи потроюються, якщо такий союз слабкий або не склався взагалі, сили школи зменшуються вдвічі, а то й на дві третини. Тільки 70% батьків визнають всю відповідальність за поведінку, навчальну та виховну діяльність своїх дітей, не посилаючись на школу і суспільство. На їхню думку, сім'я виховує, школа дає знання, а суспільство — роботу і право самовизначитися в житті. Чверть батьків вважає, що виховувати дитину повинна сім'я, школа й суспільство, тому відповідальність за її поведінку, зокрема правопорушення, має розподілятися порівну. Понад 5% батьків взагалі знімають з себе відповідальність за виховання своїх дітей, за ступінь готовності їх до корисної діяльності. Отже, ставлення батьків до проблем виховання дітей не е однозначним. Тому класному керівникові важливо так будувати свої стосунки з батьками вихованців, щоб останні відчули емоційний, душевний комфорт в умовах школи та сім'ї..
На закінчення, шановні батьки, хотілося б сказати слова великого педагога В.О. Сухомлинського: «у дитині ми повинні бачити завтрашню дорослу людину ~~ ось в цьому, мені здається, і полягає життєва мудрість батька, матері і педагога. Іншими словами — потрібно вміти любити дітей».
Ніяких покарань, Я не торгую любов'ю: якщо будеш себе поводити гарно — куплю те, а якщо будеш себе погано вести — відніму це. Як би не провинилась дитина -— життя ще дуже довге і її сьогоднішня провина — це дрібниця у порівнянні з майбутніми прикрощами і радощами. Обговорити і забути — ось як ми будемо вирощувати хороше. Неприємності залишимо у минулому, радість запам'ятаємо до старості.
«Наш дім — наша фортеця». Затишний дім, куди можна запросити друзів, принести бездомну кішку, взяти з полиці будь-яку книжку, а якщо розбилася чашка — то на щастя. 1-й ведучий. ... Від сірників буває пожежа. Від морозива болить горло. В лісі можна заблукати. Хто погано вчиться, буде двірником. У хлопців через дівчат ламається доля, у дівчаток від хлопців трапляються діти. Ці заборони всім дістаються. Але споконвіку ламаються долі поодинці. А гасять пожежу, лікують, рятують і вирівнюють долі, радіють дітям — разом.
Тож не в забороні справа. Скільки разів заборона, яка здавалась осередком життєвої мудрості, виявлялась ворогом розуму. А всього лише потрібно поділитися не чужою мудрістю заборон, а своєю зрілістю, побути з ними, а не бігти влаштовувати майбутнє для них, але без їхньої участі, кинувши мимоволі «це можна».
Але ми, дорослі, чомусь забуваємо, що в дитячій душі, як на благодатному ґрунті, все, що потрапляє, проростає. Посієш добре, розумне, вічне — і збереш багатий урожай доброти, милосердя, людяності, щирості.
Тож давайте будемо разом з дітьми сидіти в одному човні і гребти разом в одному напрямку, інакше наш великий сімейний човен може перекинутися.
Це вічне щастя і одвічний біль.
Це – сонце і тепло, сніги й морози,
Мед на вуста й на вічні рани сіль.
Як на троянді – колючки і квіти,
Так і в житті є радість і печаль.
Високі мрії й дуже різні діти…
Чомусь таке трапляється, на жаль.
Всім хочеться все мати в ідеалі,
Причому водночас і без зусиль.
Щоб щастя без труда й печалі
Пливло саме у руки звідусіль.
Та у житті такого не буває
Й запам’ятати треба в чому річ:
Зоря щаслива лиш тоді засяє, якщо трудитись будеш день і ніч.
А діти – це і щастя, і турбота,
Відповідальність і тривога теж.
Без відпочинку й вихідних робота,
Любов така, яка не має меж!
Серед усіх геніальних винаходів людства одне з провідних місць посідає сім'я, родина. Сім'я — найбільша вихователька підростаючих поколінь за всіх часів у всіх народів. Ще І. Карамзін сказав, що «без хороших батьків, немає хорошого виховання, попри всі школи й університети».
Ще наші предки вбачали в сім'ї найважливішу й неодмінну умову життя кожної людини, господарську та моральну основу.
Де злагода в сімействі,
Де мир, а не війна,
Щасливі ті люди,
Блаженна сторона.
(І.П. Котляревський)
Існує легенда. Колись давно спитали у батька такої благословенної сім'ї, як він так гарно зумів виховати аж 12 своїх дітей? «А я ніяк їх не виховував, я робив, а вони коло мене, я жив, а вони коло мене». Як писав В.О. Сухомлинський, «на моральному здоров'ї сім'ї базується педагогічна мудрість школи».
Сім'я покликана народжувати, а також приголубити щирістю материнського серця, зігріти духом родинної злагоди. Вона закладає фундамент вихованості кожної людини, який характеризується особливою міцністю тоді, коли побудований на ґрунті глибоких емоцій любові між батьками та дітьми.
Школа ж вводить дитину у світ грамоти, у царство книг, освіти, культури.
Родина та школа — природні союзники, дві могутні сили виховання. При правильно налагодженій їхній взаємодії батьки виступають помічниками вчителів» а вчителі — помічниками батьків у вихованні дітей та молоді. Добра школа та, яка більше нагадує сім'ю. У свою чергу, порядна сім'я — це та» що у своє життя активно привносить елементи-школи.
Ми, вчителі, взагалі нічого б не досягли, якби не працювали з батьками.
Плідною є робота з тими батьками, які розуміють, що вчитель не просто хоче «нажалітись» на поведінку сина чи доньки, вчителеві просто небайдужа чужа дитина, яка стала рідною. Робота класного керівника не може бути високоефективною, якщо він не підтримуватиме тісного контакту з батьками. І справа не тільки у ремонті класу чи підготовці до якогось родинного свята. Насамперед це щоденна клопітка праця. Росте дитина, змінюється її характер, змінюється і наш підхід до неї.
Для багатьох батьків, дисципліна — це просто слухняність. Поставивши собі мету зробити дитину слухняною, йдете до неї прямолінійно, а іноді навіть у зворотному напрямку. Іншими словами, бажаючи отримати певний результат, ви отримуєте зовсім протилежний.
Батьки наполягають на виконанні своїх вимог. Головний і єдиний аргумент ваш при цьому; «Я так сказав!». Дитина, у свою чергу, бачить, що ніхто не хоче рахуватися з "й власною думкою. Починається боротьба, яка переходить у справжню війну. Хто в ній виграє? Ніхто! Тому що, вигравши слухняність, ви втратите більш важливе •— довіру дитини.
І тому часто від батьків чути одне і те ж запитання: «Що ми повинні робити? Дайте пораду, як себе краще поводити».
Психологи ділять 3 стилі виховання дітей:
· Демократичний (визнається самостійність дітей, дається можливість вибору, вивчається і враховується думка дітей, їхні рішення ухвалюються батьками, рівний – рівному, а дорослий – ти молодший).
· Авторитарний ( контроль дітей у всьому, спроби самостійні відхиляються, батьки все вирішують за дітей, недооцінюють їхні можливості, вимагають беззастережної слухняності, а старший – ти молодший).
· Ліберальний (дитина живе своїм життям, батьки – своїм).
На жаль, шановні батьки, у нас переважає авторитарний стиль у вихованні, ми обмежуємо самостійність дітей, у дечому неправильно їх оцінюємо. Підтвердженням цього є малюнки-асоціації дітей «Я і моя сім’я». Видно, що діти бачать вас і себе в різних образах, і себе вони зображують найменшими.
Авторитарне виховання тягне за собою ряд виховних проблем. Над їхнім висвітленням ми працювали з дітьми.
Послухайте, будь ласка, які проблеми, на думку дітей, впливають на взаємовідносини дітей і батьків.
1. Зайнятість батьків своїми справами (мало часу ви проводите з нами, а нам хочеться більше спілкуватися, виїхати на природу, пограти в шахи, щось обговорити).
2. Проблема відкритості і довіри перед вами (нас часто щось зупиняє і ми не можемо вам щиро відкритися, поділитися своїми думками, які іноді бувають такими поганими, відчуваємо свою провину, острах — допоможіть нам подолати цей бар'єр).
3. Сприйняття своїх дітей молодшими порівняно з нашим реальним віком (наші Інтереси, захоплення, думки і почуття здаються вам дитячими, несерйозними, а ми вже дорослі).
4. Занадто оберігаєте від труднощів, занадто опікаєте. А ми б хотіли вчитися на своєму власному досвіді, на помилках, переборюючи труднощі самотужки і загартовуючись для самостійного життя. Не робіть за нас те, що ми можемо зробити самі.
5. Обмежуєте нашу самостійність (часто ігноруєте, не берете до уваги наші судження, намагаєтесь все вирішувати за нас, а ми вже дорослі діти і хочемо, щоб з нами рахувались).
6. Обмежуєте час у спілкуванні з нами (як часто ми чуємо: «Почекай, я ось це зроблю...», «Нехай завтра,,,», «Кажи бігом, а то нема часу...». А якби ви тільки знали, наскільки важливо для нас виговоритись, бути вислуханими, розуміти, що ви щиро поділяєте наші проблеми. Не економте час на своїх дітях!).
Знову інформація для роздумів. Соціальні психологи стверджують: якщо сім'я зацікавлена у вихованні особистості учня, то сили школи потроюються, якщо такий союз слабкий або не склався взагалі, сили школи зменшуються вдвічі, а то й на дві третини. Тільки 70% батьків визнають всю відповідальність за поведінку, навчальну та виховну діяльність своїх дітей, не посилаючись на школу і суспільство. На їхню думку, сім'я виховує, школа дає знання, а суспільство — роботу і право самовизначитися в житті. Чверть батьків вважає, що виховувати дитину повинна сім'я, школа й суспільство, тому відповідальність за її поведінку, зокрема правопорушення, має розподілятися порівну. Понад 5% батьків взагалі знімають з себе відповідальність за виховання своїх дітей, за ступінь готовності їх до корисної діяльності. Отже, ставлення батьків до проблем виховання дітей не е однозначним. Тому класному керівникові важливо так будувати свої стосунки з батьками вихованців, щоб останні відчули емоційний, душевний комфорт в умовах школи та сім'ї..
На закінчення, шановні батьки, хотілося б сказати слова великого педагога В.О. Сухомлинського: «у дитині ми повинні бачити завтрашню дорослу людину ~~ ось в цьому, мені здається, і полягає життєва мудрість батька, матері і педагога. Іншими словами — потрібно вміти любити дітей».
Ніяких покарань, Я не торгую любов'ю: якщо будеш себе поводити гарно — куплю те, а якщо будеш себе погано вести — відніму це. Як би не провинилась дитина -— життя ще дуже довге і її сьогоднішня провина — це дрібниця у порівнянні з майбутніми прикрощами і радощами. Обговорити і забути — ось як ми будемо вирощувати хороше. Неприємності залишимо у минулому, радість запам'ятаємо до старості.
«Наш дім — наша фортеця». Затишний дім, куди можна запросити друзів, принести бездомну кішку, взяти з полиці будь-яку книжку, а якщо розбилася чашка — то на щастя. 1-й ведучий. ... Від сірників буває пожежа. Від морозива болить горло. В лісі можна заблукати. Хто погано вчиться, буде двірником. У хлопців через дівчат ламається доля, у дівчаток від хлопців трапляються діти. Ці заборони всім дістаються. Але споконвіку ламаються долі поодинці. А гасять пожежу, лікують, рятують і вирівнюють долі, радіють дітям — разом.
Тож не в забороні справа. Скільки разів заборона, яка здавалась осередком життєвої мудрості, виявлялась ворогом розуму. А всього лише потрібно поділитися не чужою мудрістю заборон, а своєю зрілістю, побути з ними, а не бігти влаштовувати майбутнє для них, але без їхньої участі, кинувши мимоволі «це можна».
Але ми, дорослі, чомусь забуваємо, що в дитячій душі, як на благодатному ґрунті, все, що потрапляє, проростає. Посієш добре, розумне, вічне — і збереш багатий урожай доброти, милосердя, людяності, щирості.
Тож давайте будемо разом з дітьми сидіти в одному човні і гребти разом в одному напрямку, інакше наш великий сімейний човен може перекинутися.
Немає коментарів:
Дописати коментар