З досвіду класного керівника
Класний керівник. Педагогічна професія, якій не навчають у вузах. Ця професія унікальна. Подібної в світі просто немає. Поєднання високих цілей і завдань, пов'язаних з вихованням учнівського колективу і конкретного учня. Нелегка праця розуму і серця; проблеми, пошуки, знахідки і неповторна мудрість досвіду.
У Положенні про класного керівника визначені функції, основні напрямки діяльності педагогів-наставників. У сучасних умовах нова філософія виховання поставила в центр уваги особистість. Особистісний підхід передбачає визнання цінності кожної дитини. Тому головним завданням для себе, як класного керівника, вбачаю створення для кожного учня реальних умов для виявлення ним найкращих своїх рис і набуття впевненості в собі через залучення до активної різноманітної діяльності, систему соціальних ролей, гуманізацію стосунків та спілкування.
Як зазначав український філософ B.C. Вознюк, шкільні роки - «не підготовка до життя», а саме життя, і тому педагогічний процес має бути процесом життєтворчості, де людина творить себе і власну долю.
Своє завдання вбачаю в тому, щоб допомогти сучасній особистості стати креативною, тобто здатною до творчості як у сфері пізнання, так і в сфері життєдіяльності.
Отже, основними напрямками роботи класного керівника вважаю: національно-патріотичне виховання; морально-етичне виховання; художньо-естетичне виховання; виховання здорового способу життя; трудове й екологічне виховання.
Увесь процес діяльності педагога у школі спрямоване на виховання громадянина – патріота, здатного розбудовувати суверенну Україну, творити себе і своє життя, відповідати за власні дії і вчинки і цим впливати на становлення і долю класу, школи, суспільства. Такий юний громадянин перш за все прагне до розвитку творчих здібностей, самовираження і самореалізації, активної діяльності, спрямованої на участь у справах і житті класу, школи, суспільства, здатність до виконання громадянського обов’язку.
Однією із найефективніших форм виховання громадянина – патріота з вищезазначеними характеристиками, на мою думку, і є творчо організована проектна діяльність системи виховання школяра.
Особливо цікавою стала робота над колективною творчою справою «Листи з фронту». Велика Вітчизняна війна закінчилася 67 років тому, але про неї пам'ятають у кожній українській родині.
Звичайно, листи з тих далеких фронтових літ - велика рідкість. І перше, що зробили ми з учнями, - звернулися до директора Васильківського історико-краєзнавчого музею Атаманюк Наталії Олексіївни, вона нам дуже допомогла. Ми познайомилися з листами двох братів-фронтовиків, уродженців села Чаплино Нортенка В.І., Героя Радянського Союзу, та Нортенка М.І. Будучи на фронті, вони, звичайно, турбувалися про свою матір, батька, бабусю, сестер, про односельців.
Прочитавши ці листи, кожному з учнів захотілося дізнатися про долю своїх рідних, як їм жилося в роки війни. Ми вирішили трішки розширити тему нашої колективної творчої справи. Так з'явилися розповіді про наших прадідів, про їхній внесок у Велику Перемогу. Не могли обійти увагою й нашого підшефного ветерана Жолудя Федора Федоровича.
А хіба можна було змовчати про листи з Афганістану? Ми зібрали розповіді про наших земляків, воїнів-афганців, що загинули, виконуючи свій інтернаціональний обов'язок. Цікавими для нас стали спогади тата нашої Юлії Тиндик та Юлії Сідун, які служили у ДРА.
Робота над цією темою цікава, благородна й почесна. Вона ще не закінчилася, попереду багато ще цікавих сторінок великої історії.
Деякі з учнівських досліджень стали експонатами Васильківського районного історико-краєзнавчого музею.
Беручи активну участь у багатогранній краєзнавчій роботі, діти з раннього віку прилучаються до героїки минулих епох, трудових подвигів, звитяжних справ і мистецьких традицій дідів і прадідів, їхнього подвижництва в ім'я вільного життя.
Готуючись до святкування 80-річчя з дня заснування Дніпропетровської області, мої семикласники працювали над вивченням історії вулиці Мічуріна, однієї з найбільших вулиць Васильківки. Діти здобули цікаві факти. Наприклад, чому вулиця носить саме таку назву, як і коли була збудована перша лікарня, яка знаходилася тут. Дослідження містить розповідь про гордість вулиці ветерана Великої вітчизняної війни Г.М. Литвина та його сина Івана Григоровича, журналіста з Києва, про ветеранів Великої Вітчизняної війни Жолудя Ф.Ф. та Лишу Г.П., з якими дружимо давно.
Семикласники виявили дуже цікавий факт: ця місцевість виростила багато вчителів. Взяли інтерв'ю у старожила вчительського ветеранського руху Чорної K.M., у почесного громадянина Васильківського району, директора з 34-річним стажем, Куцоконя A.C., у медика з 53-річним трудовим стажем, незмінної голови низянського ФАПу, Тимошенко Л.А. та її чоловіка, почесного громадянина Васильківського району, колишнього голови колгоспу, Миколи Трохимовича.
Вулиця потопає у квітах, зелені дерев, багато подвір'їв стали її окрасою. Тут проживає четверо семикласників - вони її майбутнє.
Кожен учень справився зі своїм завданням: брали інтерв'ю, шукали матеріали в «районці», спілкувалися зі старожилами. Наша робота була відмічена грамотою Васильківської селищної ради.
Вважаю, що в основі морально-етичного виховання мають бути релігійні
цінності, свідомість, християнська мораль. Релігія проголошує, виходячи із християнського вчення, такі моральні категорії як чесність, справедливість, милосердя, співпереживання та інші форми людинолюбства, які стали
загальноприйнятими моральними нормами. Тому в процесі створення виховних систем слід поряд із філософськими пропагувати й релігійні знання, допомагати дітям усвідомлювати дійсну суть релігійних вірувань і здійснювати свій вибір, коли їх свідомість досягне рівня самосвідомості. Одночасно слід вести роботу з метою застереження дітей від негативного впливу різних всевдорелігійних течій.
На щастя, батьки моїх семикласників належать до однієї релігійної конфесії - православ'я.
Поруч зі школою стоїть нова дерев'яна церква, збудована у 2007 році, відкрита в день святкування 300-річчя Васильківки. Вона створена майстрами без жодного цвяха. Свято-Миколаївський храм став серцем православної Васильківщини. А його настоятель, архимадрит Спиридон, добрим другом нашої школи.
Саме завдяки його допомозі мої восьмикласники успішно виконали науково – практичну роботу за напрямком «Духовно – культурна спадщина мого роду», в якій розкрили історію Свято – Миколаївського храму.
Старий храм – мученик був зруйнований, і що дивно, не стільки владою, скільки байдужістю людською. Збудований у 1897 році, він довго був окрасою селища, працював навіть у роки Великої Вітчизняної війни, а в 1947 році храм закрили, переробили під клуб. А коли збудували новий БК, церкву «розтягли місцеві жителі по цеглинці.
Церковний приход існував всі ці роки, але зажив він по-справжньому, коли до Васильківки приїхав молодий священик о. Роман (Бабай). На очах васильківців він «виріс» із ієрея до архимандрита.
Велику допомогу в роботі над цим проектом надала і громадський кореспондент, депутат Васильківської селищної ради п’ятьох скликань Демченко Валентина Петрівна. Вона надала копію унікальних архівних документів (листування), в яких говориться про закриття храму у 1947 році. Та ряд фото, на яких зображений процес побудови нової церкви.
Робота над проектом була цікавою і дуже корисною. Нині храм живе повноцінним життям.
Вже стали традиційними дитячі вистави до Великодня, до дня Святителя Миколая, підготовані нашими учнями. Скільки задоволення одержують діти. Скільки трепету на обличчях батьків, прихожан храму. Можу із впевненістю сказати, що це не данина моді, а щирі почуття.
За допомогою архімандрита Спиридона була організована паломницька подорож до Свято-Успенської Святогорської Лаври. Серед подорожуючих -семикласники, мами, бабусі, молодші братики, сестрички і цілі родини.
Нас чекали Миколаївська церква, Крейдяні печери з кілометрами лабіринтів у Святих горах, Святогорський Успенський чоловічий монастир. Нас чекала історична твердиня православ'я - Святогорська Свято-Успенська Лавра, білосніжний айсберг якої потопає в зеленому морі чудової рослинності навколишнього світу. Враження незабутні! А по дорозі додому - смачна польова каша, зварена турботливими батьківськими руками.
Взагалі про батьків треба сказати особливе слово. Є в моєму класі і діти, які знаходяться під опікою, і діти з багатодітних сімей, і діти з неблагонадійних сімей. На жаль, ця статистика стосується майже всіх класних колективів загальноосвітньої середньої школи. Проблем вистачає. Але атмосфера в класі доброзичлива, діти усвідомлюють себе єдиним колективом. І в цьому велика заслуга батьків, адже все йде із сім'ї.
Батьківська громадська класу - важливий союзник класного керівника у вихованні школярів. Батьківські збори проводимо у формі зустрічей, бесід за «круглим столом», спілкування, обміну досвідом. Але по-особливому цінному є участь батьків у проведенні різних заходів, свят, походів, екскурсій, зустрічей. «З родоводу починається історія рідного народу», - говорить народна мудрість. Тому формування моральності школярів бере свій початок із виховання моральних ставлень до рідних, до етносу, почуттів національного, інтернаціонального характеру.
Складали «Родовідне дерево», проводили виховні години «Цікаві історії з життя моєї родини», «Служив у армії солдат», «Захоплення моєї бабусі». Зустрічаємося з ветеранами Великої Вітчизняної війни, учасниками бойових дій в Будапешті, Афганістані. Допомагаємо підшефним ветеранам.
В рамках акції «Живи і возрадуйся, роде наш красний!» дослідили історію вчительського роду Михайлових, рідних нашої учениці Яхно Ліни. В цій сім'ї збережені фото з кінця 19 століття. Історію родини тут передають з покоління в покоління. Велику допомогу в цій роботі надала бабуся Ліни, вчитель математики нашої школи Михайлова Тетяна Іванівна.
А робота «Голодомор 33-го в моїй родині» знаходиться в архівах Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. Яворницького.
У навчальному процесі художньо-естетичному вихованню сприяє викладання всіх навчальних предметів. Для мене, як для вчителя літератури, одним із пріоритетних завдань є формування читача. Як повернути той щасливий період, ту чудову традицію, коли у родинах всі разом прочитували книгу? Як зробити так, щоб сімейні читання слугували формуванню естетичного смаку дорослих і дітей, стали моральною основою сім'ї, зробили її міцнішою та щасливішою?
На допомогу приходять бібліотечні години, підготовані спільно з батьками. З метою ознайомлення із родинними читацькими вподобаннями та визначення ролі книги в сім'ї була проведена бібліотечна година «Твоя домашня бібліотека». Звучали розповіді про улюблені книги, інсценізували цікаві епізоди, декламували вірші. І все це разом: батьки і діти.
Дуже цікавим був і літературний КВК до Всесвітнього дня книги. Змагалися команда батьків «Книголюби» та команда дітей «Читайлики». Перемогла дружба. Старалися всі!
Театралізуючи кращі твори української та зарубіжної літератури, залучати учнів до скарбниці світової культури - така мета мого драматичного гуртка «Юні аматори сцени». Всі діти люблять бути акторами. Ядро гуртка складають учні мого класу. Виступаємо багато. Нам це подобається.
А у 2011 році гуртківці були нагороджені дипломом та цінним подарунком за фільм «Школа моєї мрії», що посів друге місце у номінації «Ігрове кіно» на обласному дитячо-юнацькому фестивалі екранних мистецтв «Дніпровські погостини 2011».
Звичайно, наш клас - це частинка шкільного колективу, в якому він відчуває себе комфортно, має дружній характер взаємовідносин з іншими шкільними об'єднаннями. Спілкуються, змагаються, приймають участь у ярмарках, у суспільно корисній праці з благоустрою території, озеленення приміщень, збирають макулатуру, допомагають людям похилого віку.
На базі класу створено екологічну агітбригаду «Сонячні діти» ( керівник Побережна О.М.), яка виступає і в школі, і в районі. Восьмий клас - це загін «Невгамовних», який входить до шкільної дитячої організації «Лідер».
У 2011 році він став переможцем у шкільному змаганні класних колективів, за що був нагороджений поїздкою до Дібрівського лісу. Їздили знову разом: діти, батьки, вчителі.
Лісові стежки вабили й вели то до дуба Нестора Махна, то до Сосни закоханих, то до Марушкиних скель, то до Вовчої, то до вогнища, на якому варив кашу не хто-небудь, а сам директор школи Любчук О.В.
Наша Васильківська середня загальноосвітня школа №3 - звичайнісінька українська сільська школа, але для мене вона найкраща. Тут я навчалася, тут я робила перші вчительські кроки і найвищою нагородою для мене є слова моїх перших випускників, які 20 років тому вилетіли у доросле життя: «Як нам добре було у школі, як цікаво, весело і тепло!»
Не кожна дитина в силу природних здібностей може гарно навчатися, але кожна має право на щасливе дитинство. І кожна дитина зобов'язана вирости хорошою людиною. А ми, вчителі, повинні допомогти їй у цьому.
Класний керівник. Педагогічна професія, якій не навчають у вузах. Ця професія унікальна. Подібної в світі просто немає. Поєднання високих цілей і завдань, пов'язаних з вихованням учнівського колективу і конкретного учня. Нелегка праця розуму і серця; проблеми, пошуки, знахідки і неповторна мудрість досвіду.
У Положенні про класного керівника визначені функції, основні напрямки діяльності педагогів-наставників. У сучасних умовах нова філософія виховання поставила в центр уваги особистість. Особистісний підхід передбачає визнання цінності кожної дитини. Тому головним завданням для себе, як класного керівника, вбачаю створення для кожного учня реальних умов для виявлення ним найкращих своїх рис і набуття впевненості в собі через залучення до активної різноманітної діяльності, систему соціальних ролей, гуманізацію стосунків та спілкування.
Як зазначав український філософ B.C. Вознюк, шкільні роки - «не підготовка до життя», а саме життя, і тому педагогічний процес має бути процесом життєтворчості, де людина творить себе і власну долю.
Своє завдання вбачаю в тому, щоб допомогти сучасній особистості стати креативною, тобто здатною до творчості як у сфері пізнання, так і в сфері життєдіяльності.
Отже, основними напрямками роботи класного керівника вважаю: національно-патріотичне виховання; морально-етичне виховання; художньо-естетичне виховання; виховання здорового способу життя; трудове й екологічне виховання.
Увесь процес діяльності педагога у школі спрямоване на виховання громадянина – патріота, здатного розбудовувати суверенну Україну, творити себе і своє життя, відповідати за власні дії і вчинки і цим впливати на становлення і долю класу, школи, суспільства. Такий юний громадянин перш за все прагне до розвитку творчих здібностей, самовираження і самореалізації, активної діяльності, спрямованої на участь у справах і житті класу, школи, суспільства, здатність до виконання громадянського обов’язку.
Однією із найефективніших форм виховання громадянина – патріота з вищезазначеними характеристиками, на мою думку, і є творчо організована проектна діяльність системи виховання школяра.
Особливо цікавою стала робота над колективною творчою справою «Листи з фронту». Велика Вітчизняна війна закінчилася 67 років тому, але про неї пам'ятають у кожній українській родині.
Звичайно, листи з тих далеких фронтових літ - велика рідкість. І перше, що зробили ми з учнями, - звернулися до директора Васильківського історико-краєзнавчого музею Атаманюк Наталії Олексіївни, вона нам дуже допомогла. Ми познайомилися з листами двох братів-фронтовиків, уродженців села Чаплино Нортенка В.І., Героя Радянського Союзу, та Нортенка М.І. Будучи на фронті, вони, звичайно, турбувалися про свою матір, батька, бабусю, сестер, про односельців.
Прочитавши ці листи, кожному з учнів захотілося дізнатися про долю своїх рідних, як їм жилося в роки війни. Ми вирішили трішки розширити тему нашої колективної творчої справи. Так з'явилися розповіді про наших прадідів, про їхній внесок у Велику Перемогу. Не могли обійти увагою й нашого підшефного ветерана Жолудя Федора Федоровича.
А хіба можна було змовчати про листи з Афганістану? Ми зібрали розповіді про наших земляків, воїнів-афганців, що загинули, виконуючи свій інтернаціональний обов'язок. Цікавими для нас стали спогади тата нашої Юлії Тиндик та Юлії Сідун, які служили у ДРА.
Робота над цією темою цікава, благородна й почесна. Вона ще не закінчилася, попереду багато ще цікавих сторінок великої історії.
Деякі з учнівських досліджень стали експонатами Васильківського районного історико-краєзнавчого музею.
Беручи активну участь у багатогранній краєзнавчій роботі, діти з раннього віку прилучаються до героїки минулих епох, трудових подвигів, звитяжних справ і мистецьких традицій дідів і прадідів, їхнього подвижництва в ім'я вільного життя.
Готуючись до святкування 80-річчя з дня заснування Дніпропетровської області, мої семикласники працювали над вивченням історії вулиці Мічуріна, однієї з найбільших вулиць Васильківки. Діти здобули цікаві факти. Наприклад, чому вулиця носить саме таку назву, як і коли була збудована перша лікарня, яка знаходилася тут. Дослідження містить розповідь про гордість вулиці ветерана Великої вітчизняної війни Г.М. Литвина та його сина Івана Григоровича, журналіста з Києва, про ветеранів Великої Вітчизняної війни Жолудя Ф.Ф. та Лишу Г.П., з якими дружимо давно.
Семикласники виявили дуже цікавий факт: ця місцевість виростила багато вчителів. Взяли інтерв'ю у старожила вчительського ветеранського руху Чорної K.M., у почесного громадянина Васильківського району, директора з 34-річним стажем, Куцоконя A.C., у медика з 53-річним трудовим стажем, незмінної голови низянського ФАПу, Тимошенко Л.А. та її чоловіка, почесного громадянина Васильківського району, колишнього голови колгоспу, Миколи Трохимовича.
Вулиця потопає у квітах, зелені дерев, багато подвір'їв стали її окрасою. Тут проживає четверо семикласників - вони її майбутнє.
Кожен учень справився зі своїм завданням: брали інтерв'ю, шукали матеріали в «районці», спілкувалися зі старожилами. Наша робота була відмічена грамотою Васильківської селищної ради.
Вважаю, що в основі морально-етичного виховання мають бути релігійні
цінності, свідомість, християнська мораль. Релігія проголошує, виходячи із християнського вчення, такі моральні категорії як чесність, справедливість, милосердя, співпереживання та інші форми людинолюбства, які стали
загальноприйнятими моральними нормами. Тому в процесі створення виховних систем слід поряд із філософськими пропагувати й релігійні знання, допомагати дітям усвідомлювати дійсну суть релігійних вірувань і здійснювати свій вибір, коли їх свідомість досягне рівня самосвідомості. Одночасно слід вести роботу з метою застереження дітей від негативного впливу різних всевдорелігійних течій.
На щастя, батьки моїх семикласників належать до однієї релігійної конфесії - православ'я.
Поруч зі школою стоїть нова дерев'яна церква, збудована у 2007 році, відкрита в день святкування 300-річчя Васильківки. Вона створена майстрами без жодного цвяха. Свято-Миколаївський храм став серцем православної Васильківщини. А його настоятель, архимадрит Спиридон, добрим другом нашої школи.
Саме завдяки його допомозі мої восьмикласники успішно виконали науково – практичну роботу за напрямком «Духовно – культурна спадщина мого роду», в якій розкрили історію Свято – Миколаївського храму.
Старий храм – мученик був зруйнований, і що дивно, не стільки владою, скільки байдужістю людською. Збудований у 1897 році, він довго був окрасою селища, працював навіть у роки Великої Вітчизняної війни, а в 1947 році храм закрили, переробили під клуб. А коли збудували новий БК, церкву «розтягли місцеві жителі по цеглинці.
Церковний приход існував всі ці роки, але зажив він по-справжньому, коли до Васильківки приїхав молодий священик о. Роман (Бабай). На очах васильківців він «виріс» із ієрея до архимандрита.
Велику допомогу в роботі над цим проектом надала і громадський кореспондент, депутат Васильківської селищної ради п’ятьох скликань Демченко Валентина Петрівна. Вона надала копію унікальних архівних документів (листування), в яких говориться про закриття храму у 1947 році. Та ряд фото, на яких зображений процес побудови нової церкви.
Робота над проектом була цікавою і дуже корисною. Нині храм живе повноцінним життям.
Вже стали традиційними дитячі вистави до Великодня, до дня Святителя Миколая, підготовані нашими учнями. Скільки задоволення одержують діти. Скільки трепету на обличчях батьків, прихожан храму. Можу із впевненістю сказати, що це не данина моді, а щирі почуття.
За допомогою архімандрита Спиридона була організована паломницька подорож до Свято-Успенської Святогорської Лаври. Серед подорожуючих -семикласники, мами, бабусі, молодші братики, сестрички і цілі родини.
Нас чекали Миколаївська церква, Крейдяні печери з кілометрами лабіринтів у Святих горах, Святогорський Успенський чоловічий монастир. Нас чекала історична твердиня православ'я - Святогорська Свято-Успенська Лавра, білосніжний айсберг якої потопає в зеленому морі чудової рослинності навколишнього світу. Враження незабутні! А по дорозі додому - смачна польова каша, зварена турботливими батьківськими руками.
Взагалі про батьків треба сказати особливе слово. Є в моєму класі і діти, які знаходяться під опікою, і діти з багатодітних сімей, і діти з неблагонадійних сімей. На жаль, ця статистика стосується майже всіх класних колективів загальноосвітньої середньої школи. Проблем вистачає. Але атмосфера в класі доброзичлива, діти усвідомлюють себе єдиним колективом. І в цьому велика заслуга батьків, адже все йде із сім'ї.
Батьківська громадська класу - важливий союзник класного керівника у вихованні школярів. Батьківські збори проводимо у формі зустрічей, бесід за «круглим столом», спілкування, обміну досвідом. Але по-особливому цінному є участь батьків у проведенні різних заходів, свят, походів, екскурсій, зустрічей. «З родоводу починається історія рідного народу», - говорить народна мудрість. Тому формування моральності школярів бере свій початок із виховання моральних ставлень до рідних, до етносу, почуттів національного, інтернаціонального характеру.
Складали «Родовідне дерево», проводили виховні години «Цікаві історії з життя моєї родини», «Служив у армії солдат», «Захоплення моєї бабусі». Зустрічаємося з ветеранами Великої Вітчизняної війни, учасниками бойових дій в Будапешті, Афганістані. Допомагаємо підшефним ветеранам.
В рамках акції «Живи і возрадуйся, роде наш красний!» дослідили історію вчительського роду Михайлових, рідних нашої учениці Яхно Ліни. В цій сім'ї збережені фото з кінця 19 століття. Історію родини тут передають з покоління в покоління. Велику допомогу в цій роботі надала бабуся Ліни, вчитель математики нашої школи Михайлова Тетяна Іванівна.
А робота «Голодомор 33-го в моїй родині» знаходиться в архівах Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. Яворницького.
У навчальному процесі художньо-естетичному вихованню сприяє викладання всіх навчальних предметів. Для мене, як для вчителя літератури, одним із пріоритетних завдань є формування читача. Як повернути той щасливий період, ту чудову традицію, коли у родинах всі разом прочитували книгу? Як зробити так, щоб сімейні читання слугували формуванню естетичного смаку дорослих і дітей, стали моральною основою сім'ї, зробили її міцнішою та щасливішою?
На допомогу приходять бібліотечні години, підготовані спільно з батьками. З метою ознайомлення із родинними читацькими вподобаннями та визначення ролі книги в сім'ї була проведена бібліотечна година «Твоя домашня бібліотека». Звучали розповіді про улюблені книги, інсценізували цікаві епізоди, декламували вірші. І все це разом: батьки і діти.
Дуже цікавим був і літературний КВК до Всесвітнього дня книги. Змагалися команда батьків «Книголюби» та команда дітей «Читайлики». Перемогла дружба. Старалися всі!
Театралізуючи кращі твори української та зарубіжної літератури, залучати учнів до скарбниці світової культури - така мета мого драматичного гуртка «Юні аматори сцени». Всі діти люблять бути акторами. Ядро гуртка складають учні мого класу. Виступаємо багато. Нам це подобається.
А у 2011 році гуртківці були нагороджені дипломом та цінним подарунком за фільм «Школа моєї мрії», що посів друге місце у номінації «Ігрове кіно» на обласному дитячо-юнацькому фестивалі екранних мистецтв «Дніпровські погостини 2011».
Звичайно, наш клас - це частинка шкільного колективу, в якому він відчуває себе комфортно, має дружній характер взаємовідносин з іншими шкільними об'єднаннями. Спілкуються, змагаються, приймають участь у ярмарках, у суспільно корисній праці з благоустрою території, озеленення приміщень, збирають макулатуру, допомагають людям похилого віку.
На базі класу створено екологічну агітбригаду «Сонячні діти» ( керівник Побережна О.М.), яка виступає і в школі, і в районі. Восьмий клас - це загін «Невгамовних», який входить до шкільної дитячої організації «Лідер».
У 2011 році він став переможцем у шкільному змаганні класних колективів, за що був нагороджений поїздкою до Дібрівського лісу. Їздили знову разом: діти, батьки, вчителі.
Лісові стежки вабили й вели то до дуба Нестора Махна, то до Сосни закоханих, то до Марушкиних скель, то до Вовчої, то до вогнища, на якому варив кашу не хто-небудь, а сам директор школи Любчук О.В.
Наша Васильківська середня загальноосвітня школа №3 - звичайнісінька українська сільська школа, але для мене вона найкраща. Тут я навчалася, тут я робила перші вчительські кроки і найвищою нагородою для мене є слова моїх перших випускників, які 20 років тому вилетіли у доросле життя: «Як нам добре було у школі, як цікаво, весело і тепло!»
Не кожна дитина в силу природних здібностей може гарно навчатися, але кожна має право на щасливе дитинство. І кожна дитина зобов'язана вирости хорошою людиною. А ми, вчителі, повинні допомогти їй у цьому.
Немає коментарів:
Дописати коментар